Свіжі новини.
Рейдерська атака на галерею «Арт-11».


«Посадовці Львівської міськради обманули нас. Вони казали, що дадуть довідку про відсутність у нас заборгованості, але їхнє зволікання призвело до того, що з опечатаного приміщення нашої галереї вночі вивезли твори мистецтва у невідомому напрямку», – про це на прес-конференції повідомила директор львівської мистецької галереї «Арт-11» Оксана Мачеус. Нагадаємо, управління комунальної власності торік заповзялося через суд (позов і рішення були датовані одним днем!) та державних виконавців виселити СПД Оксани Мачеус із нежитлових приміщень за адресою: пл. Ринок, 28 загальною площею 314 кв м, мотивуючи свої дії тим, що галерея не використовує приміщення за призначанням і має борг за оренду. Проте Оксана Мачеус оприлюднила акт звірки взаєморозрахунків між галереєю «Арт-11» та управлінням комунальної власності ЛМР, із якого випливає, що на кінець року заборгованостей не було (був лише рахунок на поточну місячну оплату, який галерея оплатила). А про те, що галерея таки використовує приміщення за призначенням, свідчить те, що в цьому приміщенні залишилися «заручниками» твори мистецтва на 1,5 млн грн. 20.12. 2010 року Мачеус О. В. оскаржила в Галицькому суді м. Львова дії ДВС та звернулася з вимогою визнати їх незаконними, однак це не запобігло сутичці, яку працівники галереї розцінили як «рейдерське захоплення», під час якого було побито працівника галереї Василя Мачеуса та затримано міліцією Михайла Юськіва й Артура-Вієта Ву Мачеуса. Про інцидент засновники галереї повідомили прокурора міста, але за 15 днів так і не отримали жодної реакції на заяву. Тому 30 грудні вони написали заяву до Прокуратури області, міліції й навіть СБУ. «Це завдяки меру Львова я тепер боржниця на 1,5 млн гривень, бо не змогла забрати речі із опечатаної галереї. Їх вантажили на машину вночі до 5 години ранку й відвозили на якийсь терміновий розпродаж з аукціону. При цьому розбивали двері й портал історичної пам’ятки. Парадокс: щоб поставити двері треба безліч дозволів від пам’яткоохороних служб, а щоб зруйнувати – жодного!.
Розмова з Ігорем Подоляком, архітектором  Пане  Ігоре, ви розробили проект будівництва доступного житла. Чи можете коротко розказати про сам проект і за рахунок чого Вам вдалось вийти на невисоку вартість житла?  Йдеться про  універсальний проект 4-поверхового  будинку. На кожному поверсі маємо три однокімнатні квартири та одну двокімнатну, які об’єднані у дві секції.  Площа однокімнатної квартири 38-42 квадратних  метри, двокімнатної – 52 квадратних метри. Поверх сплановано так, що при потребі можна об’єднувати квартири в одній секції у чотирикімнатну чи трикімнатну. За рахунок планування ми отримуємо максимальну кількість квартир, які можна продати за доступною ціною 30-35 тисяч умовних одиниць при ціні квадратного метра 600 у.о. Якщо є проблема з підведенням комунікацій до даного будинку, то це може збільшити ціну в межах 100 умовних одиниць за квадратний метр.   Зауважте, йдеться  про квартиру „під ключ”, в якій є все, включно із кухонними  меблями. Людині достатньо принести своє ліжко, і вона може жити у цьому помешканні. Щоправда земельна ділянка під такий будинок повинна надаватись місцевою владою безкоштовно, відповідно до Указу Президента від грудня 2008 року про будівництво доступного житла. Крім того ми застосовуємо ряд технологічних моментів, більш досконалу організацію технологічного процесу, що так само дозволяє здешевити собівартість будівництва. Ми відмовились від совєтських панельок з „пельменями”, і робимо збірно-монолітні перекриття, що дуже швидко монтуються. За рахунок того, що терміни будівництва до року, це дає можливість швидко реінвестувати кошти. Оскільки будинок чотириповерховий, ми ще економимо на ліфті.Для порівняння, скільки  зараз коштує житло  в новобудовах?  Середня львівська ціна новобудови 1000 умовних одиниць за квадратний метр. Однак є й більші ціні. Також продають і за 800 доларів, але в дуже незакінченому стані – тільки будівельно-монтажні роботи і в кращому випадку стоять вікна. 60% такого житла досі не реалізовано.   Свій  проект Ви реалізуєте в районних центрах  Львівщини. Чому саме там, адже проблема доступного  житла у Львові є дуже нагальною.  Маємо ділянку  в Мостиськах та Самборі. У Самборі зараз створюємо фінансову структуру щоб було безперервне фінансування У Львові ми робили прес-конференцію у міській адміністрації, однак не отримали підтримки депутатського корпусу. Справа у тому, що більшість депутатів, особливо у земельній комісії чи комісії з питань будівництва, мають свої будівельні фірми, і свої проблеми з реалізацією свого житла. Цим проектом зацікавився і міський голова Луцька – зараз вони шукають земельну ділянку.   У Львові міська рада не проти, але кажуть, що немає землі. Хоча ми чимало земельних ділянок познаходили, особливо колишні військові частини, підприємства. Але ці ділянки вже в якийсь спосіб зарезервовані під інші цілі. В районних центрах місцева влада не заперечує проти будівництва. Ви знаходите ділянку, робите обґрунтування, прив’язку проекту до місцевості, а місцева влада шукає способи дозволити будівництво через комісію з питань молоді та спорту чи через кондомінімуми забудівників.   Одним із способів реалізації землі під нове будівництво були аукціони. Міська влада  дуже часто тішилась, що досі їй вдавалось  за чималі гроші продати  земельну ділянку. А  як потім це впливало на вартість житла?  Доступне житло  відрізняється від соціального  тим, що воно стає власністю тої людини, яка на нього претендує, і вона може ним розпоряджатись на власний розсуд (наприклад, передати у спадщину). Щодо аукціонів, то вони майже не вплинули на ціни, адже це один із способів, щоб земельні ділянки надавались. Але дуже часто аукціони були формальні – ділянки на них купував хтось один через дві-три підставні фірми. Проблема в тому, що при такому низькому рівні капіталізації нашого суспільства повноцінної конкуренції на аукціоні не було. Якщо ж ти хочеш будувати доступне житло, то з таким проектом на аукціон не підеш.   Все ж таки вартість житла в новобудовах залишається дуже високою, а продавці не особливо поспішають знижувати ціни на нього. Звідки беруться завищені ціни на новобудови?  По-перше, люди беруть кредити під будівництво, адже ні в кого немає таких грошей. Вартість житла також залежить від правильності використання коштів. В звичайній схемі виростає фінансова булька – парабанківські структури, банківські, будівельні консорціуми і нарешті гроші доходять до власне будівельників. Тож виходить 400% накруток.  Так чи інакше у Львові зараз стоїть чимало недобудованого, або  майже збудованого  житла. Ціни на нього  не особливо падають, воно не стає доступним  для покупців. Яка  доля чекає ці новобудови?  Будівельні фірми кошти в ці будинки вже вклали, і це означає, що вони збанкрутують, а в нас немає закону про банкрутство. Отож попри те, що оборот будівельної галузі скоротився на половину, у нас ще ніхто не збанкрутував. Проте ряд будівельних фірм фактично вже не існує. А де виплати вкладникам? Всі сподіваються на ще одне влиття, так звану ін’єкцію, що люди почнуть заробляти і викуповувати житло за старою ціною. Але це все трісне як мильна бульбашка, бо чудес не буває. Це нерозумні капіталовкладення.   В кінці 80-х років минулого століття довкола Львова понабудовували повно „черепів” – там тепер берези ростуть. Така ж доля чекає більшість сучасних новобудов – вони стоятимуть як пам’ятники неокомуністичній владі. Частину з них вдасться врятувати, адже уряд Тимошенко виділив кошти на завершення новобудов з 80 % готовністю. Проблема в тому, що таких є лише 10% від загального числа новобудов. Натомість щодо решти, то фірми будуть чекати, коли новобудови хтось викупить за демпінговими цінами. Щодо самих будівельних фірм, то в них є лише один вихід -- швидко реструктуризуватись і перейти на нові схеми будівництва. Щоправда половина з них вже точно цього не зможуть зробити. Особливо, якщо вони зайшли в якийсь великий будинок чи квартал.  У такому випадку, чому ніхто особливо не поспішає будувати за новими схемами, адже це приносить хай невеликий, але все ж стабільний прибуток?  В корумпованій країні що-небудь почати дуже важко. У нас настільки тісний олігархічний зв’язок, що дуже тяжко витягнути якісь резерви. До того ж ми не маємо доступу до ресурсу. Люди повинні зорганізуватись в маленькі структури, кондомініуми, які будуть замовниками житла, місто через сесію міської ради повинно для них виділити земельну ділянку, а банки мають розробити систему, в який спосіб це фінансувати.   Наприклад нам  один банк запропонував створити стабілізаційний  фонд, який буде депозитним, і цими коштами  фінансуватимуться непередбачувані ситуації, а в кінці будівництва за рахунок стабілізаційного фонду викуповуватимуться нереалізовані квартири. Наступний крок – банк надає кредит будівельній організації під 10%. Банк також кредитує людей під 5-7%. Зрештою банк заробляє на наступній реінвестиції. Він хоче заробити швидко та ліквідно, і вони зараз думають над такими програмами. 
Минулого  року первинний ринок  житла обвалився. Десятки новобудов  у Львові перетворилися  на довгобуди, і навіть завершене „під ключ” житло часто стоїть пусткою без господарів. Втім навіть обвал ринку житла не призвів до такого ж обвалу цін на новобудови – підприємці очікують чи то на заможного покупця, чи то на якісь фінансові вливання. Але від того ситуація не міняється, а проблема забезпечення доступним житлом не зникає. Виникає питання, а що робити в цій ситуації, яким чином будувати житло, яке буде по кишені принаймні тим людям, що мають більш-менш стабільний дохід і потребують його. Про це розмова з львівським архітектором Ігорем Подоляком. 

Новини на сайті www.art-11.lviv.ua